top of page

Мозес Мендельсзон. До питання «Що означає просвітнювати?»

Оновлено: 17 жовт. 2023 р.

Переклад Віктора Чорного.
Наукова редакція Івана Іващенка.
Літературна редакція Олександра Стукала.

Слова «просвітництво», «культура» й «освіта» — новоприбульці в нашій мові. Вони наразі суто книжні. Широкий загал заледве їх розуміє. Чи свідчить це, що й сама річ для нас іще нова? Гадаю, ні. Про певний народ кажуть, що він не має окремих слів на позначення чесноти чи марновірства, — хоча йому при цьому можна справедливо приписати чимало як одного, так і іншого.

А проте мововжиток, який, видається, воліє розрізнити ці близькі за значенням слова, ще не мав вдосталь часу, аби встановити між ними межі. Освіта, культура і просвітництво — модифікації суспільного життя, продукти людської старанності й зусиль, спрямованих на покращення свого суспільного стану.

Що гармонізованіший (завдяки старанності й мистецтву) суспільний стан народу з призначенням людини, то освіченішим є цей народ.

Освіта поділяється на культуру і просвітництво. Культура, здається, стосується радше практичного: об’єктивно — добротності, витонченості й краси в ремеслах, мистецтвах і суспільних звичаях; суб’єктивно — вміння, старанності й удатності в ремеслах та мистецтвах і схильностей, потягів та звичок у суспільних звичаях. Що більше суспільні звичаї народу відповідають призначенню людини, то більшою культурністю наділяють цей народ, — так само що більше користі спроможна приносити земельна ділянка завдяки людській старанності, то культивованішою і обробленішою її вважають. — Натомість просвітництво, здається, стосується радше теоретичного: об’єктивно — розумового пізнання, а суб’єктивно — вправності розумно міркувати про справи людського життя відповідно до їхньої важливості та впливу на призначення людини.

Я завжди вважаю призначення людини мірилом і метою всіх наших прагнень і зусиль, пунктом, на який ми мусимо взоруватися, якщо не хочемо втратити себе.

Мова досягає просвітництва завдяки наукам, а культури — завдяки суспільним взаєминам, поезії та красномовству. Завдяки першим мова стає придатнішою для теоретичного вжитку, а завдяки другим — для практичного. Разом вони дають мові освіту.

Культура під зовнішнім оглядом називається поліром. Слава тій нації, чий полір є продуктом культури й просвітництва, чий зовнішній блиск і виглада ґрунтуються на внутрішній самородній справжності!

Просвітництво стосується культури так, як узагалі теорія стосується практики, пізнання — звичаєвості, а критика — віртуозності. Розглянуті по собі і для себе (об’єктивно), вони перебувають у щонайтіснішому зв’язку, хоча суб’єктивно дуже часто можуть бути розділені.

Можна сказати, що нюрнбержці мають більше культури, а берлінці — просвітництва; французи — більше культури, а англійці — просвітництва; китайці ж мають багато культури і мало просвітництва. Греки мали все — і культуру, й просвітництво. Вони були освіченою нацією, а їхня мова — освіченою мовою. — Взагалі мова народу є найкращою ознакою його освіти: як культури, так і просвітництва, як їхнього засягу, так і їхньої потуги.

Крім того, призначення людини можна поділити на 1) призначення людини як людини і 2) призначення людини як громадянина.

З погляду культури ці [два] трактування збігаються; адже всі практичні досконалості мають цінність лише у стосунку до суспільного життя, тож мусять відповідати винятково призначенню людини як члена суспільства. Людина як людина не потребує жодної культури, проте вона потребує просвітництва.

Стан і професія в цивільному житті визначають обов’язки й права кожного члена [суспільства] та вимагають інших відповідних [цим правам і обов’язкам] удатностей і вмінь, інших схильностей, потягів, суспільних звичаїв і звичок, різної культури й поліру. Що більшою мірою вони в усіх станах узгоджуються з професіями представників цих станів, себто з їхніми відповідними призначеннями як членів суспільства, то більше культури має нація.

Утім, стан і професія також вимагають від кожного індивіда інших відповідних [їм] теоретичних прозирань та іншого вміння їх досягати, [себто] різного ступеня просвітництва. Просвітництво, яке цікавить людину як людину, є загальним без огляду на стани; просвітництво людини як громадянина відрізняється відповідно до стану і професії. Тут призначення людини, знову ж таки, покладає мірило й мету її прагнення.

Відповідно до вищесказаного, з просвітництвом нації стояли би справи як із 1) обсягом пізнання, 2) його важливістю, себто стосунком до призначення а) людини і б) громадянина, 3) його поширеністю серед усіх станів, 4) відповідно до професій [їхніх представників]. Отож ступінь просвітництва народу можна було б визначити згідно з принаймні чотиричленною формулою, члени якої й собі складаються з простіших членів.

Просвітництво людини може суперечити просвітництву громадянина. Певні істини, корисні людині як людині, можуть водночас шкодити людині як громадянину. Тут варто розглянути таке: колізія може виникнути між 1) посутніми чи 2) випадковими визначеннями людини [з одного боку] і 3) посутніми чи 4) несуттєвими, випадковими визначеннями громадянина [з іншого].

Без посутніх визначень людини вона занепадає до рівня худоби; без несуттєвих [визначень людини] вона вже не є таким пречудовим створінням. Без посутніх визначень людини як громадянина припиняє існувати конституція держави; без несуттєвих [визначень людини як громадянина] вона з окремих побічних поглядів уже не така, як раніше.

Горе тій державі, яка мусить визнати, що посутнє призначення людини в ній не узгоджується з посутнім призначенням громадянина; що [в ній] годі поширити доконечне для людства просвітництво на всі стани імперії без загрози занапастити конституцію. Тут філософія мовчить! Тут необхідність може приписувати закони або радше кувати кайданки, які належить накинути людству, аби ще дужче упослідити його й постійно тримати під гнітом!

Утім, коли між несуттєвими визначеннями людини й посутніми чи несуттєвими визначеннями громадянина виникає суперечність, треба встановити правила, які передбачають винятки й розв’язують колізії.

Коли ж посутні визначення людини, на лихо, суперечать навіть несуттєвим її визначенням, [себто] коли не можна поширювати певну корисну істину, яка прикрашає людину, не руйнуючи [при цьому] вже звичних їй засад релігії і звичаєвості, то чеснотливий просвітник чинитиме обережно й обачно — радше стерпить [деякий] передсуд, ніж заразом відкине тісно переплетену з цим передсудом істину. Цю максиму, щоправда, здавна взяло на озброєння лицемірство, і саме їй ми завдячуємо багатьма століттями варварства й марновірства. Щоразу, коли цей злочин хотіли викрити, він прикидався святістю. А втім, попри це, людинолюб муситиме зважати на таке трактування навіть у найбільш просвітнені часи. Покласти межу між ужитком і зловживанням тут важко, але не неможливо.

Як каже один єврейський письменник, що шляхетнішою є річ у своїй довершеності, то мерзеннішою вона є у своєму зотлінні. Трухляве дерево не таке жахливе, як зогнила квітка; вона [своєю чергою] не така відразлива, як розкладений звір; та й він [зрештою] не такий мерзенний, як людина у своєму зотлінні. Так само і з культурою та просвітництвом: що шляхетніші вони у своєму розквіті, то паскудніші у своїх зотлінні й зіпсутості.

Зловживання просвітництвом послаблює моральне почуття і призводить до зачерствіння, егоїзму, безвір’я й анархії. Зловживання культурою породжує пишноту, лукавство, зніженість, марновірство і рабство.

Там, де просвітництво й культура крокують пліч-о-пліч, вони найкраще запобігають розкладанню одне одного, бо псуються достоту протилежним чином.

Отже, освіта нації, яка, згідно з попереднім означенням, складається з культури і просвітництва, значно менше підлягатиме розкладанню.

Освічена нація не знає в собі жодної іншої небезпеки, крім надлишку національного процвітання, котре, як і найдосконаліше здоров’я людського тіла, вже саме по собі й для себе можна назвати хворобою або ж передвісником хвороби. Нації, яка завдяки освіті сягнула найвищої вершини національного процвітання, загрожує занепад саме тому, що їй годі сягнути ще вище. — А втім, це вже надто відводить [нас] від головного питання!

Перекладено з видання: Mendelssohn, M. (1784). Ueber Die Frage: was heißt aufklären?. Berlinische Monatsschrift, 4. 193–200.

371 перегляд

Останні пости

Дивитися всі

Імануель Кант. Що означає: орієнтуватися у мисленні? (1786)

Переклад з німецької Івана Іващенка Зіставив з ориґіналом Віктор Чорний Літературна редакція Олександра Стукала [VIII: 133] Хоч би як ми вивищували свої поняття і при цьому надзвичайно абстрагували ві

Імануель Кант. Відповідь на питання «Що таке просвітництво?» (1784)

Переклад Віктора Чорного Наукова редакція Івана Іващенка Літературна редакція Олександра Стукала [VIII: 35] Просвітництво — це вихід людини з незрілості, в якій вона опинилася з власної провини. Незрі

Commentaires


bottom of page